Фінлепсин - инструкция, аналоги

Инструкция по применению

Склад

діюча речовина: carbamazepine;

одна таблетка містить 200 мг карбамазепіну;

допоміжні речовини: целлюлоза мікрокристалічна, желатин, натрію кроскармелоза,

магнію стеарат.

Лікарська форма

Таблетки

Фармакотерапевтична група

Протиепілептичні засоби. Похідні карбоксаміду. Кабамазепін.

Код АТС N03A F01.

Показання

Епілепсія:

парціальні напади з елементарною симптоматикою (джексоновські судоми); парціальні напади зі складною симптоматикою (психомоторні судоми); великі епілептичні напади, зокрема фокальної природи (нічна епілепсія, дифузна епілепсія); змішані форми епілепсії;

невралгія трійчастого нерва;

генуїнна глософарингеальна невралгія;

біль при діабетичній невропатії;

неепілептичні судоми у людей, які страждають на розсіяний склероз, наприклад, тригемінальна невралгія, тонічні судоми, пароксизмальна дизартрія та атаксія, пароксизмальна парестезія та напади болю;

запобігання розвитку судомних нападів при алкогольному абстинентному синдромі;

Протипоказання

Ураження кісткового мозку, пригнічення функції кісткового мозку в анамнезі пацієнта.

Антріовентрикулярна блокада.

Відома підвищена чутливість до карбамазепіну, трициклічних антидепресантів або до інших складових препарату.

Гостра переміжна порфірія.

Супутнє лікування інгібіторами моноаміноксидази.

Супутнє лікування вориконазолом, оскільки він може стати причиною неефективного лікування.

У наведених нижче випадках Фінлепсин® необхідно призначати лише після ретельного вивчення потенційної користі застосування препарату порівняно із можливим ризиком:

будь-які наявні або у минулому захворювання кровотворної системи, будь-які реакції з боку системи крові на інші лікарські препарати в анамнезі пацієнта;

розлад натрієвого обміну;

серйозні функціональні порушення серця, печінки та нирок;

міотонічна дистрофія, оскільки при цьому стані часто має місце порушення серцевої провідності.

Спосіб застосування та дози

Лікування препаратом Фінлепсин® розпочинають обережно, призначають препарат у низьких дозах індивідуально для кожного хворого, залежно від перебігу і тяжкості хвороби. Потім дозу повільно підвищують до досягнення найбільш ефективної підтримуючої дози. Оптимальну для хворого дозу препарату, особливо при комбінованій терапії, визначають за рівнем його в плазмі крові. Як свідчить накопичений досвід терапевтична концентрація препарату у плазмі крові складає 4-12 мкг/мл.

Заміну одного протиепілептичного засобу препаратом Фінлепсин® слід проводити поступово, зменшуючи дозу препарату, який застосовувався раніше. При можливості протиепілептичний засіб застосовують тільки для монотерапії. Лікування проводять під наглядом лікаря.

Загальноприйнятий діапазон доз – 400-1200 мг препарату Фінлепсин® на добу, що розділяють на декілька прийомів. Перевищення загальної добової дози, яка складає 1200 мг, не має сенсу. Максимальна добова доза не має перевищувати 1600 мг, тому що вищі дози можуть сприяти збільшенню числа побічних реакцій.

В окремих випадках необхідна для лікування доза може значно відхилятися від рекомендованої початкової та підтримуючої дози (наприклад, внаслідок прискореного метаболізму у зв’язку з індукцією мікросомальних ферментів печінки або спричинені взаємодією лікарських засобів при комбінованій терапії).

Без спеціальних вказівок лікаря керуються такою орієнтовною схемою застосування препарату.

Протиепілептичне лікування

Початкову дозу для дорослих, яка складає 1-2 таблетки (відповідає 200-400 мг карбамазепіну), повільно підвищують до підтримуючої дози, яка дорівнює 4-6 таблеткам (відповідає 800-1200 мг карбамазепіну).

Підтримуюча доза карбамазепіну для дітей в середньому становить 10-20 мг/кг маси тіла на добу.

Рекомендується така схема дозування:

Початкова доза щоденно Підтримуюча доза щоденно

Дорослим призначають по 200 мг 1 раз по 200-400 мг 3 рази

Дітям призначають (Див. вказівку)

Від 1 до 5 років по 100 мг 1-2 рази по 200 мг 1-3 раза

Від 6 до 10 років по 100 мг 2 раза по 200 мг 3 рази

від 11 до 15 років по 100 мг 2-3 раза по 200-400 мг 3 рази

або по 200 мг 3-5 разів

Вказівка: Внаслідок клінічного досвіду лікування дітей до 4-х років рекомендується

починати з добової дози 20-60 мг. Ця добова доза може через день збільшуватись

на 20-60 мг карбамазепіну до досягнення терапевтично необхідної. Для дітей старших

4 років може застосовуватись початкова доза 100 мг. Ця добова доза може збільшуватись

через день або 1 раз на тиждень на 100 мг карбамазепіна на добу, доки не буде

досягнута терапевтично необхідна доза. Не слід однак перевищувати віщевказані дозування.

Невралгія трійчастого нерва, генуїнна глософарингеальна невралгія

З початкової дози для дорослих 1-2 таблетки (відповідає 200-400 мг карбамазепіну) добову дозу збільшують в середньому до 2 або 4 таблеток (відповідає 400-800 мг карбамазепіну), які приймають 1-2 рази на добу до повного зникнення болю. Після цього у певної частини хворих лікування можна продовжувати більш низькою підтримуючою дозою, яка ще може запобігати нападам болю i складає 1 таблетку пролонгованої дії 1 раз на добу або 1 таблетку 2 рази на добу (відповідає 400 мг карбамазепіну).

Хворим літнього віку i чутливим хворим Фінлепсин® призначають у початковій дозі, яка складає 1/2 таблетки 2 рази на добу (відповідає 200 мг карбамазепіну).

Болі при діабетичній невропатії

Середня добова доза – 1 таблетка вранці i 2 таблетки ввечері (відповідає 600 мг карбамазепіну). У виняткових випадках Фінлепсин® можна призначати дозою по 2 таблетки 3 рази на добу (відповідає 1200 мг карбамазепіну).

Запобігання розвитку судомних нападів при алкогольному абстинентному синдромі

Середня добова доза – 1 таблетка 3 рази на добу (відповідає 600 мг карбамазепіну). У тяжких випадках у перші дні доза може бути підвищена до 2 таблеток 3 рази на добу (відповідає 1200 мг карбамазепіну).

Неепілептичні судоми у людей, які страждають на розсіяний склероз

Середня добова доза становить 1 таблетка від 2 до 4 раз на добу (відповідає 400-800 мг карбамазепіну).

Вказівка:

Пацієнтам із тяжкими серцево-судинними захворюваннями, ураженнями печінки i нирок, а також особам літнього віку призначають нижчі дози препарату.

Таблетки мають роздільну риску, їх приймають під час або після їди, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянкою води).

Тривалість застосування залежить від показання та індивідуальної реакції хворого на препарат.

Лікування епілепсії проводиться довго. Питання про переведення хворого на Фінлепсин, тривалість застосування i відміну його в кожному окремому випадку вирішує лікар. Узагалі дозу медикаменту можна спробувати зменшити або зовсім припинити лікування не раніше, ніж після 2-3-річної відсутності нападів.

Лікування припиняють поступовим зниженням дози препарату протягом 1-2 років. При цьому у дітей необхідно враховувати збільшення маси тіла. Показники електроенцефалограми при цьому не повинні погіршуватись.

При лікуванні невралгії корисним виявилося застосування препарату Фінлепсин® протягом кількох тижнів у підтримуючій дозі, достатній для зняття болю. Обережно знижуючи дозу, необхідно з’ясувати, чи не настала спонтанна ремісія симптомів хвороби. При поновленні больових атак лікування продовжують проводити попередньою підтримуючою дозою.

Тривалість лікування болю при діабетичній нейропатії та епілептиформних судом при розсіяному склерозі встановлена така ж, як i при невралгіях.

Лікування алкогольного абстинентного синдрому препаратом Фінлепсин® припиняють поступовим зниженням дози протягом 7-10 днів.

Профілактика маніакально-депресивних фаз є тривалою. Тривалість лікування залежить від

випадку і визначається лікарем, який проводить лікування.

Побічні реакції

Побічні дії, що спостерігалися, частіше виникали при комбінованому лікуванні, ніж при монотерапії. Залежно від дози i, зазвичай, на початку лікування можуть виникати певні побічні дії. Загалом вони зникають самостійно за 8-14 днів або після тимчасового зменшення дози.

Частота випадків побічних явищ оцінюється згідно з наступною градацією: дуже часто 

(> 1/10); часто (> 1/100 до <1/10); нечасто (> 1/1 000 до <1/100); рідко(> 1/10 000 до

<1/1 000); дуже рідко (< 1/10 000, в тому числі окремі повідомлення); не відомо (випадки, частоту яких за наявними даними оцінити неможливо).

;Порушення з боку серцевої діяльності: рідко – порушення серцевої провідності, артеріальна гіпертонія та гіпотонія; дуже рідко – брадикардія, аритмія, атріовентрикулярна блокада з втратою свідомості, колапс, застійна серцева недостатність, загострення ішемічної хвороби серця, тромбофлебіт, тромбоемболія (наприклад, емболія судин легенів).

Порушення з боку системи кровотворення та лімфатичної системи: дуже часто –лейкопенія; часто: тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко – лейкоцитоз, лимфоаденопатія, дефіцит фолієвой кислоти; дуже рідко – агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, ерітроцитарна аплазія, анемія, мегалобластна анемія, гостра "переривчаста" порфирія, неоднорідна порфирія, пізня порфирія шкіри, ретикулоцитоз, а також, можливо, гемолітична анемія.

З боку нервової системи: дуже часто – запаморочення, атаксія, сонливість, загальна слабкість; часто – головний біль; не часто – аномальні мимовільні рухи (тремор, «пурхаючий» тремор, м`язова дистонія, тики, ністагм; рідко – орофаціальна дискінезія, порушення мислення, порушення мови (дизартрія або нерозбірлива мова), хореоатетоїдні розлади, периферичний неврит, парестезії, симптоми парезу; дуже рідко – порушення відчуття смаку, злоякісний нейролептичний синдром.

Порушення з боку органу зору: часто – діплопія, порушення акомодації ока (нечіткі образи); рідко – порушення роботи окуломоторного нерва; дуже рідко – порушення зору (непрозорість кришталику), кон’юнктивіти, підвищення внутрішньоочного тиску.

Порушення органу слуху та вестибулярного апарату: дуже рідко – порушення слуху, такі, як дзвін в вухах, гіперакузія, гіпоакузія, порушення сприйняття висоти тону.

Порушення з боку респіраторної системи, органів грудного відділу та середостіння:

дуже рідко – гіперреактивність легенів, супроводжується такими симптомами як пропасниця, задишка, пульмоніт або запалення легенів, фіброз легенів. У випадках розвитку таких реакцій підвищеної чутливості подальше проведення терапії із застосуванням карбамазепіну слід негайно відмінити.

З боку системи травлення: дуже часто – нудота, блювання; часто – сухість у роті, втрата апетиту; нечасто – діарея або запор; рідко –абдомінальний біль; дуже рідко – глоссит, гінгівіт, стоматит, панкреатит.

З боку сечостатевої системи: дуже рідко – інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, порушення функцій нирок (наприклад альбумінурія, гематурія, олігурія, підвищення азоту в сечовині крові / азотемія), підвищення частоти сечовипускання, затримка сечі.

Порушення з боку шкіри та підшкірної тканини: дуже часто – алергічний дерматит, кропив'янка, іноді в тяжкій формі; нечасто – ексфоліативний дерматит та еритродермія;

Рідко – вовчанкоподібний синдром, свербіж; дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), фоточутливість, багатоформна еритема та ущільнення шкіри, порушення пігментації шкіри, пурпура, акне, підсилення потовиділення, втрата волосся, гірсутизм.

Порушення з боку опорно-рухового апарата: рідко – слабкість в м’язах; дуже рідко –- артралгія, міалгія або судоми.

Порушення з боку ендокринної системи і обміну речовин: часто – набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності плазми крові через вплив, подібний до дії протидіуретичного гормону (АДГ), що в рідких випадках призводить до водної інтоксикації (гіпонатріємії), що супроводжується апатією, блюванням, головним болем, сплутаністю свідомості, нейрологічними порушеннями; дуже рідко – підвищення рівню пролактину, що супроводжується або не супроводжується клінічними симптомами, такими, як галакторея, гінекомастія; порушення за результатами проб щитовидної залози; знижений рівень L-тироксину (вільного FT4, T4, T3) та підвищення рівню тиреостимулюючого гормону, що зазвичай не супроводжується клінічними проявами, порушення кальцієво-фосфорного обміну в кістковій тканині (зниження рівню концентрації кальцію в плазмі крові, та рівню гідроксіхолекальциферолу, що може стати причиною остеомаляції / остеопорозу, підвищення рівню холестерину, в тому числі холестерину, що містить альфа-ліпопротеїни високої щільності та триглицериди.

Порушення з боку імунної системи: рідко – мультиорганна гіперчутливість сповільненого типу, що супроводжується пропасницею, висипами на шкірі, васкулітом, лімфаденопатією, порушеннями, схожими на симптоми лімфоми, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, збільшенням печінки та селезінки, зміненими показниками функції печінки, зазначені прояви зустрічаються в різних комбінаціях. Можуть також задіюватися й інші органи (наприклад, печінка, легені, нирки, підшлункова залоза, міокард, кишечник);

дуже рідко – запізнілий асептичний менінгіт, що може супроводжуватись клонічними судомами м’язів та периферичною еозинофілією; анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк.

Порушення з боку гепатобіліарної системи: дуже часто – підвищення активності гама-глутамілтрансферази (внаслідок індукції ферментів печінки), що зазвичай не має клінічного значення; часто – підвищення активності лужної фосфатази; нечасто – підвищення активності печінкових трансаміназ; рідко – гепатит холестатичного, паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типу, жовтяниця; дуже рідко – грануломатозний гепатит, печінкова недостатність.

Порушення з боку статевої системи та молочних залоз: дуже рідко – порушення сперматогенезу (зниження кількості сперматозоїдів та їх рухливості), зниження здатності чоловіків до запліднення, порушення сексуальної сфери / імпотенція.

Порушення з боку психіки: рідко – галюцинації (візуальні або слухові), депресія, занепокоєння, агресивне поводження, збудження, сплутаність свідомості; дуже рідко– активація психозу.

Передозування

Симптоми та ознаки передозування спостерігаються з боку центральної нервової системи, серцево-судинної та респіраторної систем.

З боку центральної нервової системи: пригнічення центральної нервової системи; дезорієнтація, сонливість, збудження, галюцинації, кома; затуманення зору, невиразна мова, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія (спочатку) і гіпорефлексія (пізніше); судоми, психомоторні розлади, міоклонус, гіпотермія, мідріаз.

З боку дихальної системи: пригнічення дихання, набряк легенів.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, артеріальна гіпертензія або, інколи, артеріальна гіпотензія, порушення провідності із розширенням комплексу QRS; непритомність через зупинку серця.

З боку шлунково-кишкового тракту: блювання, затримка пасажу їжі зі шлунку, зниження моторики товстої кишки.

З боку нирок: затримка сечі, олігурія або анурія; затримка рідини в тканинах; гіпонатріємія, обумовлена ефектом карбамазепіну, подібному до дії протидіуретичного гормону (АДГ).

Порушення результатів лабораторних аналізів: гіпонатріємія, можливі метаболічний ацидоз, можлива гіперглікемія, підвищення м’язової фракції креатинінфосфокінази.

Специфічний антидот відсутній.

Спочатку рекомендоване проведення симптоматичної терапії з урахуванням клінічного стану хворого. Показана госпіталізація. Необхідно визначити концентрації карбамазепіну в плазмі крові для підтвердження отруєння саме цим препаратом та оцінки ступеню передозування. Здійснюють випорожнення шлунка, проводять промивання шлунку, призначають активоване вугілля. Запізнення з випорожненням шлунка може призвести до відстроченого всмоктування і повторної появи симптомів інтоксикації в пізніший період. Застосовують симптоматичну підтримуючу терапію з обов’язковим моніторингом функцій серця, та обережною корекцією порушень електролітного балансу.

При розвитку артеріальної гіпотензії: показане внутрішньовенне введення допаміну або добутаміну.

При розвитку порушень ритму серця: лікування добирають індивідуально.

При розвитку судом: внутрішньовенне введення бензодіазепіну (наприклад, діазепаму) або інших протисудомних засобів, наприклад, фенобарбітону (з обережністю, оскільки можливе пригнічення респіраторних функцій) або паралдегиду.

При розвитку гіпонатріємії: обмеження введення рідини, дуже повільна інфузія, внутрішньовенне, під постійним наглядом пацієнта 0,9 % розчину натрію хлориду. Ці дії можуть сприяти запобіганню ушкодження мозку.

Рекомендовано проведення гемосорбції на вугільних сорбентах. Форсований діурез, гемодіаліз і перитонеальний діаліз, за повідомленнями, неефективні.

Необхідно врахувати можливість повторного підсилення симптомів передозування на 2-й і 3-й день після передозування, обумовлених уповільненим всмоктуванням препарату.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Застосування препарату у вагітних жінок, хворих на епілепсію, потребує особливої уваги.

Якщо жінка, яка отримує Фінлепсин® завагітніла, планує вагітність або під час вагітності з`являється необхідність застосування препарату, слід ретельно зважити потенційну користь застосування препарату порівняно з можливим ризиком (особливо у I триместрі вагітності). Жінкам репродуктивного віку, по можливості Фінлепсин® слід призначати як монотерапію, оскільки частота випадків вроджених вад у дітей тих жінок, які отримували комбіновану терапію протиепілептичними засобами, є вищою, ніж у жінок, які отримували протиепілептичну монотерапію.

Рекомендується призначати мінімальні ефективні дози та здійснювати моніторинг рівня карбамазепіну в плазмі крові. Пацієнтки мають бути проінформовані про можливість підвищення ризику розвитку вроджених вад та їм слід надавати можливість антенатального скринінгу.

Відомо, що під час вагітності можливий розвиток недостатності фолієвої кислоти. Протиепілептичні препарати також можуть підвищувати рівень недостатності фолієвої кислоти. Даний вид недостатності може призводити до підвищення частоти випадків розвитку вроджених вад у дітей тих жінок, які отримують протиепілептичну терапію. Таким чином, рекомендується додаткове призначення фолієвої кислоти перед та у період вагітності.

Є повідомлення про окремі випадки судом та/або пригнічення респіраторних функцій у немовлят, народжених матерями, що застосовували карбамазепін та інші препарати проти епілептичної дії. У таких дітей також спостерігалися блювання, діарея та /або зниження об’єму спожитого харчування. Ці реакції у новонароджених можуть бути симптомами синдрому відміни препарату.

Карбамазепін проникає у грудне молоко. Переваги годування груддю з віддаленою імовірністю розвитку побічних ефектів у немовлят слід ретельно зважити. Матері, які отримують Фінлепсин® можуть годувати груддю за тієї умови, що немовля спостерігається на предмет розвитку можливих побічних реакцій (наприклад, надмірної сонливості, алергічних шкірних реакцій). У випадку розвитку побічних реакцій у дитини слід негайно припинити годування груддю.

Діти

Фінлепсин® призначають дітям до 6 років тільки після вивчення співвідношення між користю і ризиком.

Особливості застосування

Карбамазепін слід призначати лише після ретельної оцінки співвідношення ризик-користь, та за умов забезпечення постійного медичного спостереження, пацієнтам при серцевій недостатності, при печінковій і/або нирковій недостатності, за наявності небажаних реакцій з боку органів кровотворення на інші лікарські засоби, або у випадках попереднього скасування курсу терапії із застосуванням препарату.

Є окремі повідомлення про випадки агранулоцитозу та апластичної анемії на фоні терапії із застосуванням карбамазепіну. Але через дуже низьку частоту таких випадків, вірогідну оцінку ризику при прийомі карбамазепіну провести дуже важко. Загальний ризик розвитку агранулоцитозу для пацієнтів, що не приймали препарат раніше, за розрахунком, дорівнює 4,7 особи з мільйону на рік, а апластичної анемії – 2,0 особи з мільйону на рік.

На фоні терапії із застосуванням карбамазепіну інколи спостерігається зниження рівня тромбоцитів або лейкоцитів. Отже, перед початком проведення терапії слід провести обстеження для визначення вмісту тромбоцитів, ретикулоцитів та заліза в сироватці крові. Під час проведення терапії обстеження слід повторювати. У зв’язку із можливим виникненням побічних реакцій, а також реакцій підвищеної чутливості до препарату рекомендується (особливо при тривалому прийомі) періодично проводити аналізи картини крові i перевіряти функцію печінки i нирок. Це роблять до початку лікування, потім у перший місяць лікування 1 раз на тиждень, а після цього – 1 раз на місяць. Після перших

6 місяців лікування контроль роблять 2-4 рази на рік.

У перелічених нижче випадках потрібен ретельний моніторинг стану пацієнта: гарячка, інфекції, висипання, загальне відчуття слабкості, ангіна, виразки у ротовій порожнині, легкість утворення синців, зростання трансаміназ, зниження лейкоцитів нижче 3,000 / мм³ та гранулоцитів нижче 1,500/мм³, зниження тромбоцитів нижче 125,000/мм³ , зниження ретікулоцитів нижче 0,3 % = 20,000/мм, зростання рівнів заліза у сироватці крові понад

150 мкг %. Прийом карбамазепіну слід припинити при зменшенні кількості еритроцитів нижче 4 мільйонів/мм³, петехіальних або пурпурних крововиливах, зменшення гематокритного числа нижче 32%, зниження гемоглобіну нижче 11 г %, зниження лейкоцитів нижче 2,000/мм³, гранулоцитів нижче 1,000/мм³ і тромбоцитів нижче 80,000 мм³, симптоматичних порушеннях кровотворення.

Також треба регулярно контролювати концентрацію Фінлепсину® та інших протиепілептичних засобів у плазмі крові при проведенні комбінованої терапії та за необхідності знижувати добові дози.

У випадках визначення занадто низького рівню лейкоцитів або тромбоцитів, чи зниження їх концентрації під час проведення терапії, слід забезпечити постійне медичне спостереження пацієнта та постійно контролювати зміни загальної формули крові. У випадках розвитку у пацієнта лейкопенії у тяжкой формі, або прогресуючої чи клінічно симптоматичної лейкопенії (наприклад, такої, що супроводжується пропасницею або болем у горлі), терапію із застосуванням карбамазепину слід відмінити. Прийом карбамазепину слід відмінити також у випадку наявності буд-яких свідчень пригнічення кістково-мозкового кровотворення.

Пацієнтів та членів їх родини слід повідомити про ранні прояви симптомів та ознак можливих порушень з боку системи кровотворення, а також симптомів дерматологічних реакцій і реакцій з боку печінки. Пацієнтам слід рекомендувати негайно звернутись до лікаря у випадках появи таких порушень, як пропасниця, біль в горлі, висипання, виразок у порожнині рота, безпричинне виникнення гематом, геморагій у вигляді петехій або пурпури.

Дуже рідко надходили повідомлення про серйозні дерматологічні реакції, а саме токсичний некроліз (синдром Лайєлла) та синдром Стівенса-Джонсона, на фоні терапії із застосуванням карбамазепіну. Пацієнтів, у яких спостерігаються серйозні дерматологічні реакції, слід переводити на стаціонарне лікування, оскільки ці порушення є загрозливими для життя та можуть призвести до смерті пацієнта. Випадки синдрому Лайєлла та Стівенса-Джонсона спостерігались протягом перших місяців проведення лікування карбамазепіном.

У випадках появи симптомів та ознак розвитку серйозних дерматологічних реакцій, а саме токсичних хвороб шкіри (таких, як синдром Лайєлла та Стівенса-Джонсона), прийом карбамазепину відміняють негайно.

Доведено, що наявність алельного гену HLA-B*1502 у пацієнтів китайського та тайського походження, є прогнозуючим фактором, що свідчить про високий ризик розвитку синдрому Стівенса-Джонсона, спровокованого прийомом карбамазепіну. Цим пацієнтам, за можливості, до початку терапії із застосуванням карбамазепіну, слід проводити попереднє обстеження для встановлення статусу алелі. Якщо результат аналізу позитивний, пацієнтам призначають карбамазепін лише у випадках відсутності іншої можливої терапії. Для пацієнтів, у яких аналіз на алельний ген HLA-B*1502 є негативним, ризик розвитку синдрому Стівенса-Джонсона є низьким, але у дуже рідких випадках реакція може спостерігатись.

Через брак інформації достеменно невідомо, чи усі вихідці з Північно-Західної Азії перебувають в групі підвищеного ризику.

Доведено, що у пацієнтів європейського походження наявність алельного гену HLA-B*1502 не призводить до розвитку синдрому Стівенса-Джонсона.

Незначні дерматологічні реакції, такі, як макулярна або макулопапулярна екзантема, у більшості випадків мають транзиторний характер, не загрожують здоров’ю пацієнта, та зазвичай, зникають протягом кількох днів або тижнів, без відміни курсу терапії, або після скорочення дози препарату. Проте, в разі появи таких симптомів, пацієнти мають перебувати під постійним лікарським наглядом, у випадку збільшення висипів або супутніх симптомів прийом карбамазепіну слід відмінити негайно.

Прийом карбамазепіну може призвести до реакції підвищеної чутливості, у тому числі реакцію з боку кількох органів. Реакція може виникнути з боку шкіри, печінки, органів кровотворення та лімфатичної системи, або з боку інших органів, або як окремі реакції, або у складі системної реакції організму (дивись також розділ „Побічні реакції ”).

Пацієнтів, у яких спостерігалася реакція підвищеної чутливості на карбамазепін, слід проінформувати про те, що у 25-30 % таких пацієнтів може розвитися реакція підвищеної чутливості на окскарбазепін.

Можлива перехресна реакція підвищеної чутливості у разі прийому карбамазепіну та фентоїну.

Загальною рекомендацією є негайна відміна терапії із застосуванням карбамазепіну у випадках появи симптомів, що свідчать про можливість подальшого розвитку реакції підвищеної чутливості.

З особливою пересторогою слід застосовувати карбамазепін у лікуванні пацієнтів зі змішаним типом проявів епілепсії, тобто пацієнтів, у яких спостерігаються абсанси, типові або нетипові. Прийом карбамазепіну у таких випадках може призвести до підсилення нападів. У випадку підсилення нападів, прийом карбамазепіну слід відмінити.

Підвищення частоти нападів може спостерігатись у випадку зміни лікарської форми препарату з форми для переорального прийому на препарат в формі супозиторіїв.

Перевірку функцій печінки слід проводити до початку терапії, та на регулярній основі під час її проведення. Особливо це стосується пацієнтів, в анамнезі яких були захворювання печінки, та пацієнтів літнього віку. Терапію із застосуванням карбамазепіну відміняють негайно у випадках негативної динаміки порушення функцій печінки або гострого захворювання печінки.

До початку терапії, та на регулярній основі під час її проведення, слід виконувати розгорнутий аналіз сечі, та визначати показник вмісту азоту в сечовині крові.

Доведено, що карбамазепін має низьку протихолінергічну дію; отже пацієнтів із підвищеним внутрішньоочним тиском потрібно попереджувати про можливу загрозу.

Є повідомлення про виникнення самогубних думок та поведінки у пацієнтів, що приймали протиепілептичні засоби за різними показаннями. Результати метааналізу даних рандомізованих, плацебоконтрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також свідчать про наявність підвищення ризику виникнення самогубних думок та поведінки. Механізм цього явища невідомий, наявні дані не дозволяють виключити можливість такого ризику при прийомі карбамазепіну.

Отже, слід проводити ретельний моніторинг прояву ознак самогубних думок та поведінки пацієнтів, та застосовувати належне лікування в разі необхідності. Пацієнтам (та особам, які наглядають за пацієнтами) слід порадити звертатись за лікарською допомогою у випадках появи самогубних думок та відповідної поведінки.

Слід також пам’ятати про можливість активації латентного психозу, а також, у пацієнтів літнього віку, стану сплутаності свідомості або збудження.

Через підвищення рівню активності ферментів печінки, прийом карбамазепіну може бути причиною зниження терапевтичної дії препаратів, що містять аналоги естрогену та/або прогестогену. Це може призвести до зниження ефективності протизаплідних засобів, рецидиву симптомів, або кровотечі у період між менструаціями.

Пацієнткам, під час проведення курсу терапії із застосуванням карбамазепіну, слід приймати протизаплідні препарати, що містять не менше 50 мкг естрогену, або застосовувати інші, не- гормональні протизаплідні засоби.

Хоча залежність рівню карбамазепіну в плазмі крові від дози прийому, а також клінічної ефективності та чутливості до препарату і рівнем його концентрації в плазмі крові є слабкою, моніторинг рівня концентрації препарату в плазмі крові може бути корисною у наступних випадках: значне підвищення частоти нападів/перевірка дотримання пацієнтом рекомендованого режиму прийому препарату; під час вагітності; при застосуванні для лікування дітей та підлітків; у разі підозри на порушення всмоктування; при підозрі на токсичний вплив при проведенні комбінованої терапії (дивись також розділ „Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії”).

Раптове припинення терапії із застосуванням карбамазепіну може спровокувати епілептичні напади. Якщо необхідно різко перервати лікування, переведення хворого на іншій протиепілептичний засіб слід проводити під захистом належного препарату (наприклад діазепама, що вводиться внутрішньовенно або ректально, або фенітоїну, що вводиться внутрішньовенно).

Під час лікування карбамазепіном пацієнти не повинні перебувати під яскравим сонячним світлом, щоб попередити небезпеку фотосенсибілізації.

У разі переходу з лікарської форми безпосереднього вивільнення на таблетки уповільненого вивільнення необхідно переконатися, що досягаються адекватні сироваткові рівні карбамазепіну.

Для профілактики нападів при абстинентному алкогольному синдромі Фінлепсин ® належить застосовувати тільки у стаціонарних умовах. Слід враховувати, побічні ефекти карбамазепіну при лікуванні абстинентного алкогольного синдрому можуть бути подібними абстиненції і легко можуть бути переплутані.

Одночасний прийом карбамазепіну з соком грейпфрута призводить до підвищення рівня карбамазепіна в плазмі крові, тому Фінлепсин ® не слід запивати грейпфрутовим соком.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Внаслідок побічних ефектів на ЦНС, зокрема запаморочення, сонливість та втомлюваність, що виникають на початку лікування, після збільшення дози або при застосуванні у комбінації з іншими препаратами, що діють на центральну нервову систему, Фінлепсин® навіть при правильному застосуванні може впливати на реакції пацієнтів (незалежно від ефекту на основне захворювання, яке лікують) настільки, що погіршується здатність керувати автомобілем, працювати з машинами або без належних захисних засобів. Цей ефект посилюється у поєднанні з алкоголем.

Під час застосування препарату не можна керувати автотранспортом або працювати з

іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Цитохром Р450 ЗА4 (CYP3A4) є основним ферментом, що забезпечує метаболізм карбамазепіну, та утворення його метаболітів, карбамазепіну 10, 11- епоксиду. Одночасне призначення карбамазепіну з інгібіторами CYP3A4 може призвести до підвищення його концентрації у плазмі крові і викликати побічні реакції. Спільне застосування з індукторами CYP3A4 може призвести до прискорення метаболізму карбамазепіну, отже і до зниження концентрації карбамазепіну у плазмі крові й зниженню терапевтичного ефекту.

Так само, і відміна препаратів індукторів CYP3A4 може знизити швидкість метаболізму карбамазепіну, що призведе до підвищення його концентрації у плазмі крові.

Карбамазепін є сильнодіючим індуктором CYP3A4, та інших ферментних систем фази І та ІІ печінки, таким чином, може призводити до зниження концентрації в плазмі крові супутніх препаратів, метаболізм яких відбувається переважно за участю CYP3A4, через прискорення їх метаболічного перетворення.

Препарати, які сприяють підвищенню рівню карбамазепіну у плазмі крові.

Оскільки підвищення рівню карбамазепіну у плазмі крові може спровокувати побічні реакції (запаморочення, сонливість, атаксія, діплопія), режим дозування карбамазепіну слід коригувати, та/або забезпечити постійний моніторинг рівню його концентрації в плазмі крові під час проведення сумісної терапії з такими препаратами:

Знеболюючі засоби; протизапальні засоби: декстропропоксіфен, ібупрофен.

Андрогенні препарати: даназол.

Антибіотики: антибіотики з групи макролідів (наприклад, еритроміцин, тролеандроміцин, джозаміцин, кларитроміцин).

Антидепресанти: можлива реакція з дезіпраміном, флуоксетіном, флувоксаміном, нефазодоном, пароксетіном, тразодогом, вілоксазіном).

Протиепілептичні засоби: стіріпентол, вігабатрін.

Протигрибкові засоби: азоли (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол)

Антигістамінні засоби: лоратидин, терфенадін.

Нейролептичні засоби: оланзапін.

Протитуберкульозні засоби: ізоніазід.

Противірусні препарати: інгібітори протеази, що застосовуються для лікування ВІЛ- інфікованих пацієнтів (наприклад, ритонавір).

Інгібітори карбоангідрази: ацетазоламід.

Серцево-судинні засоби: дилтіазем, верапаміл.

Шлунково-кишкові засоби: